Арешт майна в кримінальному проваджені

Арешт майна в кримінальному проваджені

Вже багато часу минуло, як  почав діяти новий кримінально-процесуальний закон. Нажаль, як засвідчує практика сьогодні окрім оновлення законодавства нам вкрай необхідно оновите ставлення як суддівського корпусу так і представників правоохоронних органів до нього

Підтвердженням цього є те, що слідчі судді не завжди належно вивчають матеріали кримінального провадження та вирішують питання з грубим порушенням норм процесуального права, що наслідком має порушення конституційних прав сторони кримінального провадження.

В даному випадку піде мова виключно про таке обмеження в кримінальному провадженні, як накладання арешту на майно та порядок його оскарження.

За змістом положень чинного кримінально-процесуального кодексу України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь у кримінальному процесі, забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав та свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

Як зазначалося вище, одним з таких обмеження є арешт майна.

Відповідно до ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі за текстом– КПК України) арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду заподіяну діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

Таким чином, сторона кримінального провадження яка подає клопотання про арешт майна зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію порушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди).

Відповідно до ч. 3 ст. 170 Кримінально-процесуального кодексу України зазначено, що арешт може бути накладено на нерухоме та рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті  готівковою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Таким чином, вказана стаття визначає спеціальний суб’єктний склад осіб, майно яких може бути заарештоване в рамках кримінального провадження, а саме:

  • Підозрюваний
  • Обвинувачений
  • Особи, які в силу закону несуть відповідальність за спричинену шкоду (батьки неповнолітніх, піклувальники тощо).

Як засвідчує практика, слідчий-суддя не завжди дотримується суб’єктного складу під час вирішення питання про накладання арешту на майно в рамках кримінального провадження.

Так наприклад, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.08.2013 року задоволено клопотання старшого слідчого у ОВС відділу СУ ГУ МВС України в Одеській області та накладено арешт на автомобіль_ІНФОРМАЦІЯ, на якому пересувався підозрюваний_ІНФОРМАЦІЯ, підозрюваний_ІНФОРМАЦІЯ. При цьому, слідчим суддею не було з’ясована обставина кому належить зазначене рухоме майно, чи є власник рухомого майна (в даному випадку автомобіль) стороною кримінального провадження – підозрюваний, обвинувачений тощо.

Зазначена ухвала була оскаржена до Апеляційного суду Одеської області та скасована (справа 11-сс/785/263/14) з наступних підстав, а саме:

По-перше,

Як наголошувалося раніше, слідчим суддею не була з’ясована обставина, хто є власником майна на яке слідчий просив накласти арешт та чи є ця особа стороною кримінального провадження.

Відповідно до ст. 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю результатами інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Конституції України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси Капля О.І. арешт майна обґрунтував тим, що один з підозрюваних в кримінальному порушенні передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України використовував вказаний автомобіль як знаряддя злочину, при цьому він не наводить жодного належного та допустимого доказу, який би вказував, що цей автомобіль є предметом кримінального порушення, а тому ці твердження є необґрунтованими.

По-друге,

Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України зазначено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/ або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна і за наявності – також захисника, законного представника.

Слід зазначити, що в оскаржує мій ухвалі зазначено, що власником рухомого майна є інша особа, яка не повідомлялася ні про дату, час та місце розгляду клопотання про арешт його майна, а ні про наслідки цього розгляду, тобто на його адресу не була спрямована вказана ухвала, що є суттєвим порушенням прав особи на судовий захист.

Таким чином, вказаний приклад свідчить про те, що сьогодні є випадки, коли суди задовольняють клопотання слідчих органів без дотримання принципу законності, порушують принцип належності та допустимості процесу доказування тощо.

Особливу увагу необхідно звернути на процедуру оскарження такої ухвали зацікавленою особою, яка регламентована ст. 174 Кримінально-процесуального кодексу України. Так відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України зазначено, що підозрюваний, обвинувачений їх захисник, законний представник, інший власник або  володілець майна, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна, мають право заявляти клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. На стадії досудового слідства таке клопотання розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження – судом.

Слід також пам’ятати, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України зазначено, що ухвали слідчого судді про арешт майна або відмова в ньому можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, як у наведеному вище прикладу.

Таким чином, виключно суворе додержання закону та допустимі докази можуть бути запорукою справедливого процесу.

Володимир Мацко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *