В інтересах сім’ї? Докажіть – позиція ВСУ

В інтересах сім’ї? Докажіть – позиція ВСУ

Про роль та значення доказів вже висвітлювалося в минулих статтях, але як виявляється доказувати треба не лише в справах де суд з Банком

Навіть, якщо один з подружжя отримав кошти в інтересах родини, цей факт потрібно довести належними та допустимими доказами. Зазначене рішення Верховного Cуду України корисне, як для позивачів так і відповідачів в аналогічних справах, якщо ж ви потрапили в аналогічний цивільно-правовий спір в якості позивача ви повинні довести, що саме кошти передані одному з подружжя були витрачені в інтересах сім’ї, якщо ж в якості відповідача – заперечувати факт витрачання позики в інтересах сім’ї.

Слід нагадати, що відповідно до ст. 360-7 Цивільно-процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Таким чином, зазначену правову позицію Верховного Суду України можна застосовувати в аналогічних цивільно-правових спорах.

Суть спору та рішення:

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

20 лютого 2013 року                                м. Київ

        

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,  Онопенка В.В., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБИ_2 до ОСОБИ_3, ОСОБИ_1, ОСОБИ_4 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБИ_1 до ОСОБИ_2, ОСОБИ_3 про визнання правочину недійсним,

 в с т а н о в и л а:

          У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 9 червня 2007 року ОСОБА_3 отримав від неї грошові кошти в сумі 900 000,00 грн, які повинен був повернути до 9 червня 2008 року, що було посвідчено розпискою. Із закінченням терміну позики позикодавець звернулася до позичальника з проханням повернути борг, однак останній відмовився, посилаючись на відсутність грошей. Позивач просила стягнути на її користь солідарно з ОСОБИ_3, ОСОБИ_1 суму боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 1 323 090,00 грн, 3 % річних за час прострочення виконання зобов’язання в сумі 82 627,40 грн, проценти за користування позикою в сумі 352 141,40 грн, всього 1 757 858,00 грн та судові витрати.

         У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБИ_2 та ОСОБИ_3 про визнання договору позики недійсним. Позивач вказала, що під час перебування в шлюбі з останнім їй не було відомо про отримання ним під розписку грошових коштів у сумі 900 000,00 грн, просила визнати недійсним договір позики укладений між ОСОБОЮ_2 та її колишнім чоловіком ОСОБОЮ_3 , посилаючись на фіктивність цього документа.

         Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська                      від 15 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року, позов ОСОБИ_2 задоволено частково; стягнуто солідарно з ОСОБИ_3, ОСОБИ_1 на користь ОСОБИ_2  суму боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції в сумі 1 323 090,00 грн, 3 % річних за час прострочення виконання зобов’язання в сумі 82 627,40 грн, всього 1 405 717,40 грн (один мільйон чотириста п’ять тисяч сімсот сімнадцять гривень 40 коп.); стягнуто в рівних частках з відповідачів на користь позивача судові витрати в сумі 1820,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ОСОБИ_1 відмовлено.

         Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року зазначені судові рішення першої й апеляційної інстанцій змінено; стягнуто з кожного з відповідачів на           користь ОСОБИ_2 по половині суми боргу за договором позики в сумі 702 858,70 грн (сімсот дві тисячі вісімсот п’ятдесят вісім гривень 70 коп.).

         У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року та постановити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ст. 1049 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та ч. 4 ст. 65, ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України (далі –                 СК України).

         З метою підтвердження наявності підстав для перегляду зазначеного судового рішення ОСОБА_1 посилається на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада      2011 року, в якому, на її думку, при застосуванні одних і тих самих правових норм зроблено інші правові висновки, ніж у судовому рішенні, яке переглядається.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБИ_1 – ОСОБУ_5, дослідивши матеріалами справи та перевіривши викладені в заяві ОСОБОЮ_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав.

         Відповідно до вимог ст. 360-4 Цивільного процесуального кодексу України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним.

         Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в зустрічному суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що грошові кошти за договором позики отримано ОСОБОЮ_3 в інтересах сім’ї та використано ним на потреби сім’ї, відтак кожен з відповідачів повинен нести солідарну відповідальність за невиконання за договором зобов’язань (за неповернення суми боргу за розпискою).

         Змінюючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення з відповідачів суми боргу в солідарному порядку, суд касаційної інстанції виходив з того, що борг підлягає стягненню з відповідачів у рівних частинах з кожного відповідно до ч. 4 ст. 65, ч. 2 ст. 73 СК України.

          У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2011 року у справі про стягнення суми боргу за договором позики зроблено висновок, що за договором позики на ОСОБУ_8 не покладається обов’язок його виконання, а надання нею як дружиною згоди на укладення договору не покладає на неї солідарного обов’язку з боржником і вона не може відповідати за зобов’язаннями ОСОБИ_7 як відповідач. Суд також звернув увагу на те, що в разі накладення стягнення на майно ОСОБА_8 може відповідати своєю часткою майна у спільній сумісній власності подружжя за умови, що договір було укладено в інтересах сім’ї, а одержане за договором використано на її потреби.

         Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, а саме ч. 4 ст. 65, ч. 2 ст. 73 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

         Вирішуючи питання про усунення розбіжностей в застосуванні однієї і тієї самої норми права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із нижченаведеного.

        Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї. 

          Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і одержане за договором використано на її потреби.

         Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, якщо договір позики відповідає ознакам безпроцентного договору), позикодавець має право на одержання ще і процентів від суми позики. У разі коли договором не встановлено їх розмір, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

         Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

         За таких обставин висновок суду про те, що отримані ОСОБОЮ_3 грошові кошти були витрачені в інтересах сім’ї не підтверджені відповідними доказами, а також  не з’ясовано чи надавала ОСОБА_1 у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

         Таким чином, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано ч. 4      ст. 65, ч. 2 ст. 73 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до ст. 355, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду касаційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

        Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 Цивільного процесуального кодексу України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

  п о с т а н о в и л а:

          Заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України рішення   Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року задовольнити частково.

        Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

         Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

      Правова позиція

Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у справі № 163цс12

          Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

         Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і одержане за договором використано на її потреби.

У справі, яка переглядається, поза увагою судів залишився той факт,        що отримані ОСОБОЮ_3 грошові кошти були витрачені в інтересах сім’ї не підтверджені відповідними доказами, а також не з’ясовано чи надавала ОСОБА_1 у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

 

 

1 коментар

  1. ЗАСТОСУВАННЯ ч. 1 ст,1050 ЦК України зустрччається дуже рідко- дійсно прецидент.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *