Верховний Суд України та Банк. Не вже посварилися?

Верховний Суд України та Банк. Не вже посварилися?

Надзвичайно важко довести свою правову позицію у суді. Довіра звичайних громадян до національної системи правосуддя на найнижчому рівні,особливо в тих громадян, які відчули на собі, що таке суд з банком

30 січня 2013 року Верховний Суд України переглянув судові рішення за заявою Банку. Здавалося, що судова система закривала очі, а точніше цивільно-процесуальний кодекс України, коли на розгляд надходили справи за участю Банку. Але, бувають випадки, доречі й дуже цікаві.

2007-2008 рік, був роком й кредитування й будівництва, відповідно і фінансування будівництва. Це рішення буде цікаве тим, хто фінансував новобудови та в забезпечення чого укладалися договори застави майнових прав (іпотеки майнових прав).

Необхідно нагадати, що відповідно до ст. 360-7 Цивільно-процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

А тепер детальніше:

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

 

30 січня 2013 року                                                              м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

 Верховного Суду України в складі:

 

головуючогосуддів:  Яреми А.Г.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,  Охрімчук Л.І.,Патрюка М.В.,   
Онопенка В.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., –

                                                       

розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд», публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії,

 в с т а н о в и л а :

У червні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» (далі – ТОВ «Екобуд»), публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі – ПАТ «АКБ «Київ») про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії.

Зазначали, що 28 липня 2005 року між ними (замовники) і ТОВ «Екобуд» (підрядник) укладено договір будівельного підряду (далі – Договір будівельного підряду), за яким підрядник зобов’язався у порядку та на умовах, визначених цим договором, на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів і устаткування роботи, указані в п. 1.1 цього договору, зокрема будівництво двокімнатної квартири НОМЕР_1 загальною площею S_1 на чотирнадцятому поверсі АДРЕСА_1 у м. Києві, а замовник зобов’язався прийняти й оплатити ці роботи.

За умовами укладеного договору замовник здійснює на протязі трьох банківських днів стовідсоткову передоплату за виконання указаних робіт.

З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за кредитним договором, укладеним 12 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Київ» (далі – АКБ «Київ») і ТОВ «Екобуд»,                     18 вересня 2007 року між АКБ «Київ» (іпотекодержатель) та ТОВ «Екобуд» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір майнових прав (далі – Договір іпотеки), за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме: майнові права на квартири загальною площею S_2, які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 та указані в додатку № 1, що є невід’ємною частиною Договору іпотеки. Після завершення будівництва та отримання правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно, предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки.

Посилаючись на те, що станом на 3 серпня 2005 року ними повністю сплачені кошти за об’єкт будівництва за Договором будівельного підряду і вони є володільцями (власниками) майнових прав на квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1 у м. Києві, а тому ТОВ «Екобуд» не мало права розпоряджатися майновими правами на вказану квартиру та передавати їх в іпотеку, просили: визнати недійсним Договір іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону відчуження об’єкта нерухомого майна –  майнових прав на спірну квартиру, накладену у зв’язку з посвідченням Договору іпотеки, вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо майнових прав на цю квартиру та змінити запис у Державному реєстрі іпотек про обтяження іпотекою майнових прав на зазначену квартиру.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 7 вересня         2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від            12 січня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково: визнано Договір іпотеки недійсним у частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1 у м. Києві; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року поновлено ПАТ «АКБ «Київ» строк на касаційне оскарження вказаних судових рішень та відмовлено ПАТ «АКБ «Київ» у відкритті касаційного провадження на підставі  п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року ПАТ «АКБ «Київ» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції            ст. 583 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» і ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ПАТ «АКБ «Київ» надало рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року, в яких, на його думку,      по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2012 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ «Екобуд», ПАТ «АКБ «Київ», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві  ПАТ «АКБ «Київ» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

 За змістом ст. 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

 У справі, що переглядається, судом установлено, що 28 липня  2005 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ТОВ «Екобуд» укладено Договір будівельного підряду, за яким підрядник зобов’язався у порядку та на умовах, визначених цим договором, на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів і устаткування роботи, указані в п. 1.1 цього договору, зокрема будівництво двокімнатної квартири НОМЕР_2 загальною площею S_1 на чотирнадцятому поверсі АДРЕСА_1 у м. Києві, а замовник зобов’язався прийняти й оплатити ці роботи.

Пунктом 4.1 Договору будівельного підряду визначено, що на протязі трьох банківських днів за виконання указаних робіт замовник здійснює стовідсоткову передоплату.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виконали свої грошові зобов’язання за Договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, що підтверджується довідкою про стовідсоткове фінансування від 3 серпня 2005 року.

Згідно з додатковою угодою від 12 листопада 2007 року, укладеною між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ «Екобуд», до Договору будівельного підряду внесено зміни в частині об’єкта будівництва, зокрема, змінено номер квартири з НОМЕР_2 на НОМЕР_1 та термін запланованого введення об’єкта в експлуатацію на перший квартал 2009 року.

За додатковою угодою до Договору будівельного підряду від  2 листопада 2009 року запланована дата передачі об’єкта в експлуатацію – другий квартал 2010 року.

12 вересня 2007 року між АКБ «Київ» і ТОВ «Екобуд» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит на строк до            11 вересня 2008 року на умовах забезпеченості його (кредиту) майновими правами на квартири в жилому будинку, що будується за адресою: м. Київ,   АДРЕСА_1.

З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за вказаним кредитним договором 18 вересня 2007 року між АКБ «Київ» та ТОВ «Екобуд» було укладено Договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме: майнові права на квартири загальною площею S_2 (у тому числі на квартиру НОМЕР_1), які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, і вказані в додатку № 1, що є невід’ємною частиною Договору іпотеки. Після завершення будівництва та отримання правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно, предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Зазначений договір визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним Договору іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що Договір іпотеки укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України, оскільки, укладаючи Договір іпотеки, іпотекодавець (підрядник за Договором будівельного підряду) не був власником предмета іпотеки – майнових прав на квартири, що є об’єктом Договору будівельного підряду, та не мав згоди замовників на передачу цих майнових прав в іпотеку, крім того, Договір іпотеки суперечить вимогам ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», яка в редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки, не передбачала, що майнові права на об’єкт незавершеного будівництва можуть бути предметом іпотеки, і дійшов висновку про те, що з урахуванням положень ст. 331 ЦК України до введення об’єкта будівництва в експлуатацію право власності на нього не виникло, тому ТОВ «Екобуд» не мало права передавати його в іпотеку, отже, Договір іпотеки не відповідає вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним.

 Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин –  передачі в іпотеку майнових прав на квартири в незавершеному будівництвом житловому будинку за договором будівельного підряду, суд касаційної інстанції:

у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року дійшов висновку про те, що в зазначених правовідносинах застосуванню підлягає Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», за положеннями якого в редакції, чинній на час укладення спірного договору, іпотека може виникати щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено;

в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що на момент укладення договору іпотеки майнових прав на квартири в незавершеному будівництвом житловому будинку між підрядником і банком указані майнові права за договором будівельного підряду належали підряднику, на час укладення зазначеного договору іпотеки замовник не був власником зазначеного об’єкта будівництва, а тому з урахуванням положень ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», ст. 23 Закону України «Про іпотеку» підстави для визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав відсутні.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 583 ЦК України,              ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» та ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 Правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України «Про іпотеку», за яким законодавство України про іпотеку базується на Конституції України та складається з ЦК України, Господарського кодексу України, цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України; Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, і частково Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який установлює обов’язковість іпотеки при забезпеченні договорів між забудовником і стороною, яка фінансує будівництво.

Так, за змістом чч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. 

 Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

 За ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення Договору іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні.

Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Майнові права є не споживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об’єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

 Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

 Стаття 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник – особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва (ч. 7 ст. 5 Закону).

 Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.   

У справі, яка переглядається, замовники виконали свої грошові зобов’язання за Договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинили дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що майнові права на відповідну квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку, вартість якої була сплачена замовником за Договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, та що ТОВ «Екобуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, а тому Договір іпотеки, який укладено без згоди позивачів на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення Договору іпотеки.

Отже, підстави для скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня            2012 року відсутні.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України.

Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

За змістом ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення Договору іпотеки, предметом іпотеки могли бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також міг бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець міг документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.  

Частина об’єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширювалася на частину об’єкта нерухомого майна, яка не могла бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник – особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва (ч. 7 ст. 5 Закону).

Установивши, що майнові права на відповідну квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, а відтак ТОВ «Екобуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір іпотеки, який укладено без згоди позивачів на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення Договору іпотеки.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *