Верховний Суд України висловив правову позицію щодо права спільної сумісної власності

Верховний Суд України висловив правову позицію щодо права спільної сумісної власності

В останньому місяці цього року Верховний Суд України висловив свою правову позицію, щодо визнання спільної сумісної власності подружжя під час перегляду судових рішень по справі 6-148цс12

 

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

12 грудня 2012 року

                               м. Київ

        

 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Онопенка В.В.,   Патрюка М.В.,  Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., –

   

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБИ_2 до ОСОБИ_1, треті особи – публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес Банк», публічне акціонерне товариство «Дочірній банк «Сбербанк Росії», про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя,

в с т а н о в и л а:

 

         У червні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБИ_1, треті особи – публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес Банк», публічне акціонерне товариство «Дочірній банк «Сбербанк Росії», про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

         Свій позов ОСОБА_2 мотивувала тим, що з 1990 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБОЮ_1 З часу реєстрації шлюбу і по даний час вони проживають однією сім’єю, разом виховують своїх дітей, ведуть спільне господарство. За час шлюбу подружжя набуло майно: квартиру АДРЕСУ_1; квартиру АДРЕСУ_2; квартиру АДРЕСУ_3, які були оформлені на ім’я ОСОБИ_1.

         Враховуючи викладене, позивачка просила суд визнати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя.

         Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 серпня           2011 року, в задоволенні позову ОСОБИ_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя відмовлено.

         Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року зазначені судові рішення залишено без змін.

         ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. ст. 60, 74 Сімейного кодексу України (далі – СК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідач просить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

         На обґрунтування заяви ОСОБА_1 додав копії судових рішень касаційної інстанції від 1 лютого 2012 року, від 11 травня 2012 року, від 27 червня         2012 року.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи й викладені в заяві ОСОБИ_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

         Під час розгляду справи судами встановлено, що з 1990 по 1993 рік позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В 1998 році сторони повторно зареєстрували шлюб (т. 4, а. с. 60). Мають спільних дітей: ОСОБУ_3 (1997 р. н.) та ОСОБУ_4 (1987 р. н.), якого ОСОБА_1 усиновив у 2002 році. У 2005 році ОСОБА_1 придбав на своє ім’я квартиру АДРЕСУ_1; квартиру АДРЕСУ_3; квартиру АДРЕСУ_2.

         Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторони не були пов’язані спільним побутом, не мали взаємних обов’язків та прав, окремо вирішували питання утримання, а також кожна із сторін окремо набувала право власності на майно, визначаючи його особистою приватною власністю.

         Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд вказував, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету, придбання спільного майна в інтересах сім’ї.

         Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд  погодився з висновками судів  про те, що спірне майно не може бути визнане спільною сумісною власністю відповідно до ст. 74 СК України, оскільки сторони, уклавши шлюб 28 вересня 1990 року, розірвали його 16 квітня 1993 року та в подальшому під час придбання майна визначали це майно особистою, а не сумісною власністю, вказуючи на те, що в шлюбі не перебувають.

         Із наданого для порівняння рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року у справі про визнання права власності випливає, що спірне нерухоме майно, придбане в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

         Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 60 і ст. 74 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

         Вирішуючи питання про усунення розбіжностей в застосуванні однієї і тієї самої норми права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

         Згідно з ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

         Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

         Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім’ї. Тоді як ст. 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності.

         Таким чином, у справі, яка переглядається, касаційний суд передчасно застосував до спірних правовідносин положення ст. 74 СК України, залишивши поза увагою надане свідоцтво про повторну реєстрацію шлюбу у 1998 році.

         Надані для порівняння рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах від 11 травня 2012 року та від 27 червня 2012 року не можуть бути використані для порівняння із справою, яка переглядається, оскільки у справах, по яких винесено ці рішення, предметом спору є майно, придбане одним із подружжя за особисті кошти.

         За вказаних обставин заява ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року підлягає задоволенню, ухвала суду касаційної інстанції скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

         Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

         Заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ       від 18 квітня 2012 року задовольнити.

         Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

         Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Правова позиція

Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у справі № 6-148цс12

 

         Згідно з ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

         Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

         Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

         Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім’ї. Тоді як ст. 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності.

         У справі, яка переглядається, касаційний суд передчасно застосував до спірних правовідносин положення ст. 74 СК України, залишивши поза увагою надане свідоцтво про повторну реєстрацію шлюбу у 1998 році.

Відповідно до ст. 360-7 Цивільно-процесуального кодексу України зазначено, що Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *