ВСУ поставив крапку в нотаріальних округах

ВСУ поставив крапку в нотаріальних округах

Під час розгляду багатьох цивільних справ, а особливо, під час судового процесу з Банком, виникали непорозуміння щодо визначення нотаріального округу

Непорозуміння це стосувалося особливо тих справ, де оскаржувався виконавчий напис нотаріуса зроблений в іншому адміністративно-територіальному окрузі ніж де було зареєстроване заставне майно.

Якщо приділити особливу увагу цій категорії справ, то можна прийти до висновку, що де-які суди під час вирішення справ щодо оскарження виконавчого напису нотаріуса приходили до висновку, якщо нотаріус був закріплений в іншому адміністративно-територіальному окрузі ніж майно, яке стягувалося за цим виконавчим документом, то це вважалося одним з порушенням, яке давало підстави для визнання такого виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню. Слід зазначити, що є рішення як першої так і апеляційної інстанції з протилежним розумінням  нотаріального округу.

Таким чином, можна зробити висновок, що під час розгляду цивільних справ, а особливо, якщо це суд з банком, було неоднакове розуміння поняття нотаріального округу, наслідком чого було неправильне та неоднакове застосування ст. 13-1 закону України “Про нотаріат”.

Відповідно до ст. 13-1 закону України “Про нотаріат” зазначено, що нотаріальний округ – територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться нотаріальна контора (робоче місце).

Нотаріус не  вправі  здійснювати  нотаріальну  діяльність  за межами  свого  нотаріального  округу,  за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, Верховний Суд України дав розуміння нотаріального округу, а тепер детальніше:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

20 лютого 2013 року                                                                                                                                                              м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,    
суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
  Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Патрюка М.В.,
      Сеніна Ю.Л.,-

 

за участі представника позивача – ОСОБА_5,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_3, про визнання заповіту нікчемним,

 в с т а н о в и л а:

 У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 вересня 2009 року помер його батько – ОСОБА_4 За життя, а саме 17 січня 2008 року, батько склав заповіт, за умовами якого все своє майно, що буде належати йому на день смерті, заповів йому (позивачу). Позивач вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак після спливу 6 місяців із часу відкриття спадщини йому стало відомо, що 15 травня 2009 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_3 було посвідчено новий заповіт, згідно з яким заповідач ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_2, яка є рідною сестрою ОСОБА_1 На думку ОСОБА_1, заповіт, складений 15 травня 2009 року, є недійсним, оскільки складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, зокрема: заповіт посвідчено з порушенням вимог щодо вчинення таких нотаріальних дій, у ньому відсутній запис стосовно місця його складення. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги й визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_3 15 травня 2009 року.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 змінив позовні вимоги й просив визнати заповіт, складений ОСОБА_4 і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_3 15 травня 2009 року, нікчемним.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 6 грудня     2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 30 січня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 6 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 30 січня 2012 року залишено без змін.

У травні 2012 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Установлено, що 15 травня 2009 року ОСОБА_4 склав заповіт, за умовами якого все своє майно, де б воно не було й з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_2.

Заповіт посвідчено 15 травня 2009 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_3, робоче місце якої, знаходиться в Придніпровському районі м. Черкас за адресою: АДРЕСА_1.

У зв’язку з хворобою заповідача приватний нотаріус виїздила за місцем його проживання, за адресою: АДРЕСА_2, а свій підпис на заповіті й скріплення його печаткою вона вчинила на своєму робочому місці.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився і суд касаційної інстанції, виходили з того, що заповіт, складений ОСОБА_4 15 травня 2009 року, відповідає вимогам закону, посвідчений за адресою місцезнаходження приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, при посвідченні заповіту приватний нотаріус діяла відповідно до вимог статей 13-1, 41 Закону України “Про нотаріат” та пункту 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882.

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах і дійшов протилежного висновку, покладеного в основу цього судового рішення.

Для прикладу заявник наводить рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 червня 2010 року, в якому суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що на особисте прохання заповідача та через його хворобу заповіт посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за місцем проживання заповідача в м. Ірпіні Київської області. Нотаріус у порушення абзацу 1 пункту 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за         № 283/8882, вчинив нотаріальну дію за межами свого нотаріального округу, тому такий заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, у зв’язку із чим він не може бути визнаний дійсним.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Посвідчення правочинів є однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси (пункт 1 частини першої статті 34 Закону України “Про нотаріат”).

У силу пункту 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, установлених Законом України “Про нотаріат” та іншими актами законодавства України.

Згідно зі статтею 13-1 Закону України “Про нотаріат” нотаріальний округ – територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом  діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального  округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 41 Закону України “Про нотаріат” передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України.

Згідно з пунктом 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін.) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від      2 червня 2010 року, наданому ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статті 13-1 Закону України “Про нотаріат”, пункту 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті            355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-2цс13

  У силу статті статті 13-1 Закону України “Про нотаріат”, пункту 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріальний округ – територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце приватного нотаріуса. Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом  діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених Законом.

Нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом в межах свого нотаріального округу незалежно від того, де знаходиться приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса: в межах нотаріального округу або поза його межами.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *