Заборона виїзду за кордон! Чи завжди суд правий?

Заборона виїзду за кордон! Чи завжди суд правий?

Свобода пересування непорушний елемент та показник демократичного суспільства, але інколи навіть таке право може бути обмежено, інколи його обмежують в незаконний спосіб…

В квітні місяці до ЮФ «Мацко та Партнери» звернувся клієнт, якому було відмовлено в перетині кордону під час проходження прикордонного контролю в аеропорті м. Одеси.

Після отриманих відповідей на адвокатський запит було з’ясовано, що в березні 2011 року було ухвалено рішення Малиновським районним суду м. Одеси, яким в якості забезпечення позову ПАТ «Український комунальний банк» було заборонено виїзд за межі України до врегулювання питання заборгованості з Позивачем.

Маленький відступ в історію.

Як всім відомо, а багатьом навіть з практичного досвіду, що починаючи з кінця  2008 року кількість справ, які розглядалися судами за позовами банківських установ стрімко збільшувалося в геометричній площині.

В листопаді 2009 року в листі №49-012/2687-20491 Національний Банк України «Щодо обмеження виїзду за межі України боржників банків» рекомендував комерційним банкам звертатися до суду з відповідними заявами про забезпечення позову. Необхідно зазначати, що НБУ надав такі рекомендації комерційним банкам, незважаючи на те, що переважна кількість кредитних зобов’язань боржників перед фінансовими установами забезпечується заставою рухомого та нерухомого майна, що в більшості випадків є достатнім для задоволення вимог банку – заставодержателя у разі звернення про стягнення майна боржника.

Суд, який повинен під час розгляду справ керуватися виключно законодавством України, а не документами, які не носять характер нормативно-правових актів, порушуючи принцип законності в більшості випадків задоволняючи такі заяви банківських установах під час розгляду цивільних справ.

Сьогодні можна намагатися говорити про незалежність судової системи, але вивчаючи та аналізуючи ухвалені рішення з цього приводу висновки напрошуються зовсім інші.

Не зрозуміло чим керувався НБУ під час надання рекомендацій подібного роду, оскільки відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як зазначає ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та уПершому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об’єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” (далі – Закон № 3857-XII).

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

– якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов’язання до виконання зобов’язань або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);

– якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, – до виконання зобов’язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду – до закінчення провадження у справі (п. 8).

Пунктом 8 ст. 19 Закону від 3 квітня 2003 р. № 661-VI “Про Державну прикордонну службу України” (далі – Закон № 661-VI) встановлено, що на Державну прикордонну службу України (далі – ДПС) відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення в’їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів.

Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

З набранням чинності з 9 березня 2011 р. Закону від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)” закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України. У зв’язку із цим суди розглядали подання державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржників у виконавчому провадженні.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК) доповнено ст. 3771, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Таким чином, вирішення питання про тимчасову заборону виїзду за межі України можливо лише в порядку визначенному ст. 377-1 ЦПК України, а не під час розгляду цивільної справи у суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову. Перелік видів забезпечення позову визначений у ст. 152 ЦПК. Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 – 153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов’язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

В таку ж ситуацію потрапив і клієнти ЮФ «Мацко та Партнери» але завдяки професійному вирішенню цього питання 19 травня 2015 року Малиновський районний суд м. Одеси задовольнив заяву про скасування забезпечення позову ухвалену раніше.

Але, невирішеним залишається питанням в контексті понесення відповідальності посадовими особами Національного Банку України, які шляхом втручання в судову систему шляхом надання подібних рекомендацій залишили без права виїзду за межі України велику кількість людей, які не змогли своєчасно виїхати на лікування, потрапити до родичів, які мешкають за кордоном або не змогли виїхати у службові відрядження….

Я гадаю, що проблемою побудови правової держави в нашій країні є передусім те, що багато державних органів переслідуючи бажання отримання надприбутків незаконного походження, втручаються в роботу інших органів при цьому усвідомлюючи свою безкарність, втручання набуває відверто крамольного характеру.

ЮФ «Мацко та Партнери» наголошує, що порушене право може бути поновлено судом в лише в тому випадку, особа своєчасно звернеться до суду за захистом свого права.

Повний текст ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 19.05.2015 року про скасування забезпечення позову буде викладений після її отримання в розділі судової практики про що буде повідомлено читачів.

Керуючий партнер ЮФ «Мацко та Партнери»

Мацко В.В.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *