АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПІДТВЕРДИВ НЕПРАВОМІРНІСТЬ ДІЙ ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» ТА НОТАРІУСА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПІДТВЕРДИВ НЕПРАВОМІРНІСТЬ ДІЙ ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» ТА НОТАРІУСА

Всім  відомо, що закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» досить часто порушують Банки, фінансові установи, нотаріуси та реєстратори.

 

Все це пов’язано з тим, що бажання відібрати житло позичальника досить велике, а вище згаданий Закон передбачає випадки коли це неможливо зробити. Так звані колекторські компанії знаходять «своїх» нотаріусів, які порушують законні вимоги, щодо заборони звернення стягнення на майно.

БАНК ТА НОТАРУІС ПОРУШУЮТЬ ПРОЦЕДУРУ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ ІПОТЕЧНОГО МАЙНА

Саме в цьому випадку, необхідно велику увагу приділити процедурі та документам на підставі яких була здійснена перереєстрації права власності на іпотечну квартиру.

Так було і в випадку з клієнтом ЮФ «Мацко та Партнери», який одного дня на порозі своєї квартири зустрів представників ТОВ «Кей-Колект» та дільничного міліціонера, які йому повідомили, що відповідно до рішення нотаріуса Київського нотаріального округу  право власності відтепер зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект».

Це було довга та кропотлива робота, наслідком якої стало задоволення позовних вимог ЮФ «Мацко та Партнери» та визнання дій нотаріуса протиправними.

Наразі публікується рішення суду апеляційної інстанції.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   826/4625/16                                     Головуючий у 1-й інстанції:   Кузьменко В.А.,                                                                                                          Суддя-доповідач:  Кобаль М.І.

У  Х  В  А  Л  А

Іменем України

21 червня 2017 року                                                                                            м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого – судді                            Кобаля М.І.,

суддів:                            Карпушової О.В., Кучми А.Ю.

при секретарі:                         Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи:  Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Міністерство юстиції України про визнання протиправним та  скасування рішення, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – Позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі – Відповідач, державний реєстратор) у якому просила:

1) скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію та їх обмежень від 10.07.2015 року, індексний номер 22773601, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект»; на квартиру за адресою: АДРЕСА_1;

2) зобов’язати відповідача скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ТОВ «Кей-Колект» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі, а в разі не закриття провадження у справі – ухвалити рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників  ТОВ «Кей-Колект» та Міністерства юстиції України, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову – без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, вбачається, що відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича від 10.07.2015 року, індексний номер 22773601, зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» (далі по тексту – оскаржуване рішення).

Вважаючи, що вказана реєстраційна дія та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. з порушенням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запис про державну реєстрацію права на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не з’ясовано і не перевірено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, у тому числі не перевірено факт укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, позивач звернулася з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між АКІБ «УкрСиббанк» (банк) та ОСОБА_6 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту від 07.12.2007 року №11265366000, відповідно до умов якого банк зобов’язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит в іноземній валюті в сумі 49000 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором між ОСОБА_6 (іпотекодавець 1), ОСОБА_4 (іпотекодавець 2), ОСОБА_5 (іпотекодавець 3), ОСОБА_2 (іпотекодавець 4) та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки від 07.12.2007 року, відповідно до умов якого в іпотеку передана квартира, за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, АКІБ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект», відповідно до договору факторингу від 13.02.2012 року №2 та договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 за зобов’язаннями по договору від 07.12.2007 року №11265366000.

Так, ТОВ «Кей-Колект» звернулося до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру.

За наслідками розгляду поданої заяви ТОВ «Кей-Колект», приватним нотаріусом Суперфіном Б.М. було прийнято рішення від 10.07.2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна вбачається, державним реєстратором внесено відповідний запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки від 07.12.2007 року.

Зазначені документи були досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.

Між тим, судом апеляційної інстанції неодноразово витребувались докази по справі, зокрема, копія рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.07.2015 (індексний номер 22773601) та копія реєстраційної справи про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.07.2015 (індексний номер 22773601), які на момент розгляду справи не були надані суду жодним учасником адміністративного процесу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні відносини регулюються Конституцією УкраїниЗаконом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004  № 1952-IV(далі по тексту – Закон №1952) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (далі по тексту – Порядок № 868) та Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону № 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об’єкти та суб’єктів цих прав.

Обтяження – заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону № 1952 обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону № 1952 визначено, що державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Частина 1 ст. 15 Закону № 1952 передбачає, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (п.2 ч. 2 ст. 15 Закону № 1952).

Так, ч.ч.1-4, 7 і 11 ст. 16 Закону № 1952 визначено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості їх надходження. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі фізична особа повинна пред’явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи – також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадках, установлених законом, представник іноземної особи пред’являє документи, легалізовані в установленому нормативно-правовими актами порядку.

Згідно із ч.1 ст. 19 Закону № 1952 державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1)договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2)свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3)свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4)державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5)рішень судів, що набрали законної сили;

6)інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Між тим, ч. 1 ст. 24 Закону № 1952 встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких, державний реєстратор може відмовити у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме:

1)заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2)об’єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3)із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4)подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5)заяву про державну реєстрацію прав, пов’язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев’ятою статті 15 цього Закону;

51) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

52) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев’ятою статті 15 цього Закону;

53) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

54) після завершення п’ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

55) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

56) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (ч.2 ст. 24 Закону № 1952).

Правовими положеннями ч.4 ст. 24 Закону № 1952, відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Аналіз зазначених правових положень дає підстави для висновку, що в межах спірних правовідносин необхідно встановити наявність підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об’єкт нерухомого майна за ТОВ «Кей-Колект».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч.1 ст. 3 вищезазначеного Закону, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 46 Порядку № 868, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов’язання, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Так, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.2008 року №800-VI, норми ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

При цьому, відповідно до положень ст. 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення змін до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається із пункту 4.1 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов’язання за цим договором або будь-якого зобов’язання, що забезпечене іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до пунктів 4.2-4.5 договору іпотеки стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших, передбачених законодавством України, підстав.

Право визначення підстав та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового порядку врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Розділом 5 договору іпотеки передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

– передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.1 договору);

– отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.2 договору);

Позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-кому разі лише до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.3 договору).

Розділом 6 договору іпотеки передбачено, що всі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі шляхом направлення або надання однією стороною відповідних повідомлень (рекомендованих листів) іншій стороні на її адресу, що визначена у договорі. Підтвердженням факту відправлення повідомлення є поштова квитанція або інший поштовий документ, що підтверджує факт відправки або вручення або отримання повідомлення.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що в даному випадку, умовами договору іпотеки прямо передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог кредитора, а  договір не містить посилання, що задоволення вимог кредитора можливо проводити в іншому порядку ніж той, який зазначений в даному правочині.

Разом з тим, під час розгляду справи апелянтом не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів укладання окремого договору про задоволення вимог кредитора, що свідчить про відсутність належних доказів на підтвердження прав ТОВ «Кей-Колект» та, відповідно, про відсутність правових підстав для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та проведення відповідних реєстраційних дій.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що відповідач, всупереч п.2 ч.1 ст. 24 Закону № 1952, здійснив реєстраційні дії об’єкту нерухомого майна розміщеного на території іншого органу державної реєстрації, який знаходиться в АДРЕСА_1, на що не мав законних підстав.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16     вересня 2015 року.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника, незалежно від суб’єкта, який здійснює таке стягнення.

Щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов’язання відповідача скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на спірний об’єкт нерухомого майна, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, оскільки ці вимоги є передчасними і внесення запису про скасування державної реєстрації здійснюється на підставі відповідної заяви заявника за наслідками набрання законної сили рішенням суду.

Крім того, в даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі 826/4858/15 (21-41а16), виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 статті 2442 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закон №1952 державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

За визначенням ч.1 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус – це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із ч.4 ст.9 Закону №1952 державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Наведеними правовими нормами встановлено, що нотаріус, як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, наділений повноваженнями з реєстрації прав на нерухоме майно та виконує владні управлінські функції на підставі норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому у межах спірних правовідносин він є суб’єктом владних повноважень.

У постанові від 14.06.2016 року Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Однак, у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду та не є предметом спору в даній справі, а основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача, як суб’єкта владних повноважень,  щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, вчинені відповідачем як суб’єктом владних повноважень, а тому даний спір є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим та законним висновок суду першої інстанції, що державним реєстратором протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства проведено реєстраційну дію від 10.07.2015 року індексний номер 22773601, а тому вона підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано     належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв’язку з цим колегія     суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 160195196198200205206211212254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» – залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі.

 

Головуючий – суддя                                                                     М.І. Кобаль

судді:                                                             О.В. Карпушова

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя                                                                 Кобаль М.І.            

Судді:                                                                                           Карпушова О.В.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67401275

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *