БАНК ПОРУШУЄ ПОРЯДОК ПОДАННЯ ДОКАЗІВ

БАНК ПОРУШУЄ ПОРЯДОК ПОДАННЯ ДОКАЗІВ

Цивільне судочинство, відповідно до ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюється на засадах змагальності.

На мою думку, це найголовніший принцип, додержання якого будує демократичну судову систему, яка дозволяє реалізувати усі засади цивільного судочинства та відновити порушені права.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Як зазначалося у попередніх статтях, важливу роль в цивільній справі відіграють докази, якими сторона обґрунтовує свої вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За принципом цивільного судочинства докази розділяють на:

  • Належні, які містять інформацію щодо предмету доказування;
  • Допустимі, одержані в встановленому порядку.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Особливо це стосується кредитних спорів. Де в більшості випадків, суди вирішують спори на користь банків та фінансових установ, на підставі недопустимих доказів.

Так в більшості кредитних спорів, банки обґрунтовують свої позовні вимоги щодо розміру заборгованості так званими довідками   та розрахунками заборгованості, які з огляду на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік» та фінансову звітність, не можуть бути доказом, оскільки за своєю правовою природою не є касовим документом або документом первинної фінансової звітності.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України зазначено, що рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначена позиція чітко відображена в рішенні Вищого господарського суду України від 28 вересня 2011 року по справі 10/52 пд від 28.09.2011р. (щодо переліку документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують здійснення господарської операції). Де чітко зазначено, що: «Колегія суддів, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, а відповідачем на підтвердження безспірності своїх вимог, як встановлено судами, не було подано нотаріусу первинних документів, щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), а тому в нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем зазначеного у виконавчому написі, були безспірними».

Так, Апеляційний суд Кіровоградської області під час розгляду справи №22-ц/781/1155/13 від 20.06.2013 року відмовляючи в задоволені позовних вимог ПАТ «Сведбанк» про стягнення заборгованості обґрунтував свою позицію наступним чином: «Що  розрахунок не є належним доказом наявності боргу за кредитним договором. Інших доказів прострочення повернення кредиту позичальником  в матеріалах справи не має».

Важливим також є порядок подання доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що сторони зобов’язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, – до початку розгляду справи по суті.

Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Так наприклад, під час розгляду апеляційної скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Київського районного суду м. Одеси, яким було Банку відмовлено в стягненні заборгованості з КЛІЄНТА ЮФ «Мацко та Партнери», представником Банку були подані нові докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та з порушенням вимог ст. 131 ЦПК України, на що ЮФ «Мацко та Партнери» звернули увагу. Як наслідок, Банку було відмолено в поданні цих доказів.

Нажаль, сьогодні непоодинока практика, коли суди в порушення вимог процесуального кодексу України приймають нові докази навіть на стадії апеляційного провадження. Завдання захисника в такому випадку – звертати увагу суду на це в спосіб встановлений законодавством.

Керуючий Партнер Юридичної Фірми «Мацко та Партнери»

Володимир Мацко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *