ЧИ МОЖЕ БАНК ВИЗНАТИ ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ІПОТЕЧНЕ МАЙНО

ЧИ МОЖЕ БАНК ВИЗНАТИ ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ІПОТЕЧНЕ МАЙНО

Сьогодні в судах велика кількість справ про визнання права власності на іпотечне майно (будинки, квартири), які ініціюють Банки та так звані колекторські компанії, але навіть в цьому випадку вони не мають правового механізму звернення стягнення у такій спосіб.

M_P_заставка для сайта

Юридична Фірма «Мацко та Партнери» завжди наголошувала на те, що позови Банків та колекторських компаній, які містять вимогу про визнання права власності на іпотечне майно повинні залишатися без задоволення, оскільки такий спосіб звернення стягнення в судовому порядку не передбачений, а відтак не підлягає захисту в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України.

В Юридичну Фірму «Мацко та Партнери» звернувся клієнт, у якого був оформлений договір кредиту в ПАТ «Укрсиббанк», який в подальшому було відступлене ПАТ «Дельта Банк». ПАТ «Дельта Банк» звернувся з позовом до Суворовського районного суду м. Одеси про визнання права власності на іпотечне майна – квартиру, яка розташована у м. Одесі.

05 квітня 2016 року Суворовським районним судом м. Одеси було ухвалене рішення за позовною заявою ПАТ «Дельта Банк».

Позовні вимоги були змінені судом та в рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру у м. Одесі, загальною площею 59,2 кв. м. шляхом проведення прилюдних торгів в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження»

Вказане рішення відповідно до ст. 213 ЦПК України не може вважатися законним та обґрунтованим у зв’язку з тим, що суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив рішення з порушенням закону, не з’ясував усі обставини справи, на які Відповідач посилався як на підставу своїх заперечень, а відтак вказане рішення підлягає скасуванню.

Саме з цих підстав ЮФ «Мацко та Партнери» звернулися з відповідною апеляційною скаргою до Апеляційного суду Одеської області.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України зазначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд вирішуючи справу повинен керуватися цим принципом та неухильно його виконувати.

Відповідно до принципу диспозитивної судового процесу закріпленого в ч. 1 ст. 11 ЦПК України зазначено, що Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ПАТ «Дельта Банк» заявив наступну позовну вимогу:

Звернути стягнення за договором іпотеки б шляхом передачі Іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем  АТ «Дельта Банк» на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду окрім іншого зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до розділу 5 Договору Іпотеки зазначено в п. 5.3 у разі застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя відповідно до ст. 36 та 37 Закону України «Про іпотеку», та відноситься до позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Більш того, Позивач не жодним письмовим доказом не довів, що він є Іпотекодержателем. В матеріалах справа не міститься жодного доказу з цього приводу, а відтак суд ґрунтував своє рішення на припущенні.

Більш того, Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що до нього перейшло право вимоги на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, в той час коли до суду надав не сам Договір, а лише ВИПИСКУ, яка навіть не завірена належним чином відповідно до вимог п. 5.27 ДСТУ 4163-2003.

ВИПИСКА за своєю формою не може визнаватися договором та належним доказом, у зв’язку з тим, що відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України ДОГОВІР викладається у формі єдиного документу. А відтак Позивач не надав до суду доказ на якій Він посилається у позовній заяві.

Більш того, у вказаній виписці зазначено, що кредитний договір та договір забезпечення означає договори перелічені у ДОДАТКУ І, який теж відсутній в матеріалах справи, на відсутність якого звертав увагу представник Відповідача – Мацко В.В.

Під час судового засідання, яке відбувалося 05.04.2016 року представник ПАТ «Дельта-Банк» – В. Матвєєв визнав ту обставину, що в матеріалах справи відсутній ДОДАТОК І та він не подавався разом з позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» зазначено Іпотекодержатель зобов’язаний письмово у п’ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов’язанням.

Вказаного повідомлення також не було надано до суду та відсутнє в матеріалах справи.

Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, що відбулася заміна кредитора.

Щодо недодержання ст. 35 Закону України «Про іпотеки»

суд 28 10

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що У разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до умов кредитного договору встановлений порядок надсилання вимоги банку, а саме повідомлення (вимога) Банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур’єром.

В матеріалах справи були відсутні докази надсилання вимоги у встановлений спосіб.

Представник Позивача – В. Матвєєв визнав, що вони не направляли вказану вимогу у встановлений спосіб та порядок визначений договором.

Відсутність належним чином направленої вимоги банку є підставою для відмови в задоволені позову про звернення стягнення майна (рішення апеляційного суду Одеської області від 26.10.2015 року номер провадження 22-ц/785/4548/14).

Щодо не з’ясування судом обставини виникнення правовідносин за договором

Відповідно до умов кредитного договору встановлено, що кредит надається шляхом видачі готівки через касу Банку.

Судом першої інстанції не було перевірена вказана обставина, більш того, відповідно до п. 1.1 зобов’язання повинні були виникнути в іноземній.

В той час, коли відсутній касовий документ із підписом Позичальника про отримання з каси саме іноземної валюти.

Суд зробив висновок про існування заборгованості на підставі Довідки від 01.10.2014 року, який не може визнаватися допустимим доказом в розумінні ч. 2 ст. 59 ЦПК України, оскільки не є касовим документом, який може підтверджувати будь-яку наявну або прострочену заборгованість.

Більш того, вказана довідка підписана фізичною особою від імені юридичної особи, але в підтвердження наявності повноважень не надано ані довіреність цієї особи, ані посадова інструкції згідно якої можна зробити висновки про наявність або відсутність повноважень особи зазначеної в цьому документі.

Також, в разі виникнення правовідносин за договором, кошти повинні стягуватися в тій валюті, за якою виникало зобов’язання, наприклад в долара США, а не в іншій валюті (правова позиція Верховного Суду України у справі 6-145цс14).

Суд відкриваючи провадження не перевірив повноважень представника Позивача

Як зазначено в тексті довіреності від 12.06.2014 року Довіритель – ПАТ «Дельта Банк» наділив Повіреного – Пономаренко Ю.В. повноваженням – подавати будь-які листи, звернення, заяви в тому числі позовні заяви.

Необхідно звернути увагу суду на ту обставину, що Довіритель не наділив повноваженнями Повіреного підписувати позовні заяви. Таким чином, відсутні підстави ототожнювати формулювання «подавати заяви, в тому числі і позовні» із формулюванням права підписувати позовні заяви (справа 910/7165/15-г від 27.03.2015 р.).

Щодо обставин, які вказають на відсутність документу, який підтверджує, що довіреність на момент подання позову до суду діяла:

В довіреності від 12.06.2014 року зазначено, що довіреність втрачає чинність в момент припинення трудових відносин Повіреного з Довірителем.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на момент подання позову Повірений перебуває з Довірителем в трудових відносинах згідно Кодексу законів про працю України.

Більш того, відповідно до вимог закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті» на зазначене майно не може бути звернуто стягнення у зв’язку з тим, що Позивач не довів право на такій спосіб задоволення вимоги кредитора, у зв’язку  з відсутністю доказів, які підтверджують, що вказане майно не підпадає під дію цього Закону.

Адвокат Юридичної Фірми «Мацко та Партнери» Володимир Мацко наголошував, що Банк заявляє  вимоги до суду, які можуть бути реалізовані виключно у позасудовому порядку.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові за результатами розгляду справи N 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, яка згідно положень ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для застосування судами України, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України Про іпотеку договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Відповідно, іпотекодержатель, на переконання апеляційного суду, та згідно положень ч. 1 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Окрім цього, іпотечний договір, зокрема, його п. п. 10, 11.3.1 передбачають позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, а відтак, суд, у даному випадку, не наділений повноваженнями вирішувати спір у названий позивачем спосіб.

Зазначене узгоджується і з положеннями п. 38 постанови N 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року згідно якого у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов’язання (стаття 37 Закону України “Про іпотеку”), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Відтак, будь-які правові підстави для задоволення позову у суду відсутні.

Далі наводиться текст рішення Апеляційного суду Одеської області:

Номер провадження: 22-ц/785/4263/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Бабій А.П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А.П.

суддів Варикаші О.Д., Станкевича В.А.

при секретарі Желєзнові В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” і ОСОБА_3, представника ОСОБА_2, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05. 04. 2016 р.,

ВСТАНОВИЛА:

  1. 01. 2015 р. Публічне акціонерне товариство “Дельта Банк” (далі ПАТ “Дельта Банк”) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки з проханням в рахунок виконання основного зобов’язання ОСОБА_2 щодо оплати заборгованості у розмірі 1392635,54 грн. за договором про надання споживчого кредиту від 15. 01. 2008 р. звернути стягнення заборгованості за договором іпотеки від 15. 01. 2008 р. шляхом передачі банку предмету іпотеки (АДРЕСА_1) у власність шляхом визнання на нього права власності за банком і стягнення судових витрат з посиланням на невиконання відповідачем договору споживчого кредиту, укладеного між сторонами, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед банком.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05. 04. 2016 р. частково задоволено позов ПАТ “Дельта Банк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок погашення заборгованості перед ПАТ “Дельта Банк” за договором кредиту N 11284162000 від 15. 01. 2008 р. в сумі 1392635,54 грн. звернути стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 та є предметом іпотеки за Договором іпотеки від 15. 01. 2008 р. укладеним між АКІБ “Укрсиббанк” та ОСОБА_2, а саме трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 59,2 кв. м, житловою площею 33,7 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів із визначенням початкової вартості та пріоритетності вимог інших кредиторів в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження”. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ “Дельта Банк” судовий збір в розмірі 3654 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ “Дельта Банк” просить скасувати рішення суду як незаконне та необґрунтоване та ухвалити рішення суду про задоволення позову з підстав, викладених у позові.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, представник ОСОБА_2, просить скасувати рішення суду як незаконне та необґрунтоване та ухвалити рішення суду про відмову у задоволенні позову банку. Зокрема, вказав на вихід суду за межі позову, неправильно застосування судом вимог Закону України “Про іпотеку”, недоведеність позову.

В судовому засіданні ОСОБА_3, представник ОСОБА_2, підтримав доводи своєї апеляційної скарги і просив відхилити апеляційну скаргу ПАТ “Дельта Банк”.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання інших осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

Частково задовольняючи позов ПАТ “Дельта Банк” про звернення стягнення на предмет іпотеки зі зміною способу стягнення з визнання права власності на предмет іпотеки на проведення прилюдних торгів із визначенням початкової вартості та пріоритетності вимог інших кредиторів в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження” суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доцільності такого способу звернення стягнення, наявності іпотечного договору між сторонами та вимог Закону України “Про іпотеку”.

Проте вказаний висновок суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи з таких підстав.

Судом встановлено, що 15. 01. 2008 р. між АКІБ “Укрсиббанк”, правонаступником якого є ПАТ “Дельта Банк”, та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір N 11284162000, згідно якого ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 73000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,4 % на рік, строком до 15. 01. 2029 р.

  1. 01. 2008 р. між АКІБ “Укрсиббанк”, правонаступником якого є ПАТ “Дельта Банк”, та відповідачем ОСОБА_2 в забезпечення кредитного договору було укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого відповідач передав в іпотеку АКІБ “Укрсиббанк” трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 59,2 кв. м, житловою площею 33,7 кв. м

У розрахунку заборгованості відповідача наданому ПАТ “Дельта Банк” за вказаним кредитним договором N 11284162000 зазначено, що станом на 01. 10. 2014 р. ОСОБА_2 не виконує умови погашення кредиту і його заборгованість складає 1392635,54 грн.

З аналізу позовних вимог у справі та рішення суду першої інстанції видно, що в позовних вимогах банку ставилося питання про звернення стягнення в рахунок заборгованості відповідача за кредитним договором шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки, у зв’язку з чим звернення стягнення судом першої інстанції у рішенні на підставі доцільності шляхом проведення прилюдних торгів із визначенням початкової вартості та пріоритетності вимог інших кредиторів в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження” вказує на вихід судом першої інстанції за межі заявлених у справі позовних вимог на порушення вимог ст. 11 ч. ч. 1, 2 ЦПК України, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, і о соба, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав доцільності шляхом проведення прилюдних торгів вийшов за межі заявлених у справі вимог, а у задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Що стосується інших позовних вимог, а саме вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за позивачем на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором, то в цій частині апеляційний суд приходить до такого.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України Про іпотеку договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду Українипо справі N 6-1851цс15від 30. 03. 2016 р., яка відповідно дост. 360-7 ЦПК Українимає враховуватисясудамизагальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Окрім того, у даній справі має значення, що за умовами іпотечного договору (п. п. 4-5) передбачений позасудовий узгоджений сторонами порядок визнання права власності при зверненні стягнення на предмет іпотеки, але у позовних вимогах та матеріалах справи відсутні дані про дотримання цих умов.

Крім того, 03. 06. 2014 р.Верховною Радою України було прийнятоЗакон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.

Так, статтею 1 вказаного вище Закону передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зіст. 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зіст. 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язаньгромадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

В даному випадку, відповідачотримав кредит в установі – резиденті України в іноземній валюті, предмет іпотеки – квартира є постійним місцем реєстрації та проживання відповідача, предмет іпотеки має загальну площу 59,2 кв. м, житлову площу 33,7 кв. м, відсутні дані про наявність іншого нерухомого майна у відповідача, що не спростовано у справі, і тому на спірні правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки розповсюджуєтьсядіяЗакону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” від 03. 06. 2014 р.

Тому ухвалене судом першої інстанції рішення про часткове задоволення позову ПАТ “Дельта Банк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі банку предмета іпотеки у власність шляхом визнання на нього права власності за банком’є необґрунтованим та не відповідає вимогам закону.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржуване судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до ст. ст. 11, 303, 307, 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ “Дельта Банк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05. 04. 2016 р. і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А.П. Бабій

ОСОБА_4

ОСОБА_5

Вказане рішення апеляційного суду Одеської області ще раз є свідченням того, що суд з банком може бути справедливий. В жодному разі не можна сподіватися на випадок, а потрібно обрати правильну правову позицію та її відстоювати.

Керуючий партнер ЮФ «Мацко та Партнери»

Володимир Мацко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *