Спецконфіскація майна як рейдерство сьогодення

Спецконфіскація майна як рейдерство сьогодення

Під гаслом демократизації та євроінтеграції влада наближає суспільство до тоталітаризму…..

Найбільшою проблемою нашого сьогодення є недієздатність судової системи, а також її залежність від прокурорського впливу на суддів.

Проголошений принцип в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якому, кожному гарантується право на справедливий суд,  має досить невеликий простір застосування. Особливо це стосується кримінальних справ.

Є досить багато прикладів того, як слідчі судді обираючи або запобіжний захід, або рішення про арешт майна вилученого під час обшуку, або надання згоди на проведення тих чи інших слідчих дій (обшук, проведення негласних слідчих дій тощо) керуються не нормою права, яка закріплена в національному кримінальному процесуальному законодавстві, а вимогою прокуратури або слідчого.

Демократизації цього процесу не відбулося і з прийняттям нового кримінального процесуального кодексу України в 2012 році.

Особливості накладання арешту майна та процедура оскарження була розглянута в минулих статтях ( див. тут).

Занепокоєння викликає законопроект №2540-а від 28.08.2015 року, який був прийнятий у першому читанні  та з певними поправками підготовлений до другого читання.

Мова піде про проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань накладання арешту на майно з метою усунення корупційних ризиків при його застосуванні. В народі цей закон охрестили, як закон про спецконфіскацію майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом.

Натомість законодавець по ініціативі Уряду прагне викласти її у наступній редакції, де арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям його вчинення, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане та застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Досить незрозуміле визначення та застосування в цій статті такого терміну, як «достатні підстави вважати». З такою термінологією в діючому кримінальному процесуальному кодексі України ми можемо повернутися в часи НКВС, коли ухвалювали вирок з підстав того, що чекісти вважали особу винуватою, а не з підстав існування доказів…….

До речі, лексичне значення слова «вважати» – це мати якусь певну думку, бути переконаним в чомусь, мати точку зору щодо чогось, тощо.

Таким чином, аналіз вказаної статі дає змогу зробити висновок про те, що орган досудового слідства в особі слідчого матиме можливість застосувати право арешту майна з підстав суто внутрішнього переконання.

Слід зазначити, що і сьогодні слідчі навіть не переймаються тим, що майно де-факто належить зовсім іншій особі, яка взагалі не є стороною кримінального провадження і подають клопотання про його арешт, а прокуратура неухильно і безвідмовно погоджується з цим, а суди в абсолютній більшості випадків займають сторону обвинувачення.

Так наприклад, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.08.2013 року задоволено клопотання старшого слідчого у ОВС відділу СУ ГУ МВС України в Одеській області та накладено арешт на автомобіль_ІНФОРМАЦІЯ, на якому пересувався підозрюваний_ІНФОРМАЦІЯ. При цьому, слідчим суддею не було з’ясована обставина кому належить зазначене рухоме майно, чи є власник рухомого майна (в даному випадку автомобіль) стороною кримінального провадження – підозрюваний, обвинувачений тощо.

Зазначена ухвала була оскаржена до Апеляційного суду Одеської області та скасована (справа 11-кс/785/263/14).

Це не є поодиноким випадком, сьогодні це проблема судової системи, яка в більшості випадків не згадує про принцип змагальності сторін, забуває також і про інституту доказування.

Також насторожує і введення в цю статтю терміну спеціальної конфіскації щодо третіх осіб.  Глава 5 діючого Кримінального процесуального кодексу України взагалі не визнає такого суб’єкта, як третю особу, при чому ані стороною, ані іншим учасником кримінального процесу.

В цивільному, господарському та адміністративному процесі є визначення поняття третіх осіб, але ці поняття мають виключно процесуальне визначення сторони судового процесу.

Закон про спецконфіскацію майна визначає третіх осіб, майно яких може бути арештовано, -особи, які, отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін, на суму значно нижчу ринкової вартості або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі: отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації.

Таким чином, аналізуючи даний текс статті, ми бачимо, що треті особи, це фактично сторони цивільних правовідносин, – покупець, обдарований тощо.

Зміни, які запропоновані, фактично невілюють принцип правомірності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Але згідно змін, які очікуються в кримінальному процесуальному кодексі України, слідчий, фактично, буде брати на себе повноваження суду і без судового процесу визначати, чи дійсний цей правочин, чи ні.

Але це ще не все, що готує нам законодавець. Занепокоєння викликає також і положення про те, що у невідкладних випадках і виключно з метою збереження речових доказів або забезпечення можливої конфіскації чи спеціальної конфіскації майна у кримінальному провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину за рішенням Директора Національного антикорупційного бюро України (або його заступника), погодженого прокурором, може бути накладено попередній арешт на майно або кошти на рахунках фізичних або юридичних осіб у фінансових установах. Такі заходи застосовуються строком до 48 годин. Невідкладно після прийняття такого рішення, але не пізніше ніж протягом 24 годин, прокурор звертається до слідчого судді із клопотанням про арешт майна.

Вказане положення є подарунком для планування рейдерських атак на підприємства, а також дієвим способом вплинути на будь-яку юридичну особу, бізнесом якої зацікавиться держава.

У наведеній вище ухвалі Приморського районного суду м. Одеси, слідчий суддя погодився, що у зв’язку з тим, що підозрювана особа у вчинені кримінального порушення, пересувався на авто, то в такому випадку автомобіль є… знаряддям злочину. Коли ця справа розглядалася апеляційним судом Одеської області, колегія суддів запитала прокурора: якщо б підозрюваний пересувався на тролейбусі, вони б теж клопотання на арешт майна подавали?

Звісно, ця ситуація чітко показує, як  орган досудового слідства, використовуючи своє положення та вплив на судову систему, може без жодних доказів арештувати майно зовсім іншої особи. Арешт в даній справі був скасований, але пройшло чимало часу. А тепер уявіть як можна заблокувати роботу підприємства арештом рахунків в фінансовій установі………

Редакція цього закону зазначає, що арешт не може бути накладений на майно добросовісного користувача.

Відповідно до вимоги ст. 388 Цивільного кодексу України набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про незаконність свого володіння.  Добросовісність набувача презумується, тобто незаконний набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне.

Саме в цьому питання, яким чином слідчий буде поділяти у своїй уяві майно, яке перебуває у володінні добросовісного чи недобросовісного набувача?

Реалії сьогодення та рівень кваліфікації органу досудового слідства, здебільшого, заздалегідь дають відповідь на це питання.

Таким чином, на сьогоднішній день, ми має законопроект, який хоче наділити слідчих повноваженнями, про які вони і не мріяли. Багато хто з опонентів зауважить, що спецконфіскація існує в багатьох демократичних країнах, але зауважу, що в багатьох демократичних країнах, судді не копіюють клопотання слідчого з флешки, щоб не набирати ухвалу суду.

На «допомогу» цьому може прийде і безоплатна правова допомога з державним тиском на адвокатів з боку міністерства юстиції, ну щоб зайвого не говорили під час розгляду клопотань слідчих.

Бажання імплементації національного законодавства до стандартів законодавства країн європейського союзу, в даному випадку, може призвести до тотального контролю з боку держави та до порушення прав громадян.

Керуючий партнер ЮФ «Мацко та Партнери»

Володимир Мацко

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *