ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЧИ ЗАСТАВА?

ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЧИ ЗАСТАВА?

Юридична Фірма «Мацко та Партнери» в апеляційному суді Одеської області довела, що слідчий суддя визначаючи розмір застави при обранні запобіжного заходу підозрюваному не обґрунтував надвеликий розмір застави, чим порушив принцип законності кримінального провадження.

03.06.2016р. ухвалою Приморського районного суду м. Одеси застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з моменту фактичного затримання і до 30.07.2016 р, визначено розмір застави в майже 413 тис. грн., щодо Клієнта, який підозрювався у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України «Отримання неправомірної вигоди».

Так згідно до ч.1 ст. 194  КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження КПК визначає: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

При цьому слідчим суддям та суду слід враховувати, що обов’язок доведення існування зазначених обставин КПК покладає на слідчого, прокурора, який звертається із відповідним клопотанням.

З огляду на те, що поняття “обґрунтована підозра” не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, слідчим суддям слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі “Нечипорук і Йонкало проти України”, відповідно до якої “термін “обґрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі “Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства” від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі “Мюррей проти Сполученого Королівства” від 28 жовтня 1994 року, п. 55, Series A, № 300-A). Однак вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі “Чеботарі проти Молдови”,  № 35615/06, п. 48, від 13.11. 2007 року)”.

Скоєння злочину за ст. 368 КК України полягає у прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Кваліфікація за ч. 3 ст. 368 КК передбачає отримання неправомірної вигоди у великому розмірі або вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

Пленум Верховного суду України від 26.04.2002 №5 дає роз’яснення, що слід мати  на  увазі,  що  до  представників  влади належать, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги,  а також приймати рішення, обов’язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. У п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 26.04.2002 зазначено, що відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що  службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких  дій,  які вона могла або повинна  була  виконати  з  використанням наданої  їй влади,  покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків,  або таких,  які вона не уповноважена   була   вчинювати,   але  до  вчинення  яких  іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки  своєму службовому становищу.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі “Єлоєв проти України”) після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.

Відповідно до роз’яснень ВССУ, викладених у п.18 Листа від 04.04.2013р. №511-550/0/4-13, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі “Белевитський проти Росії”, пункти 111 – 112 рішення від 1 березня 2007 року; п. 85 рішення ЄСПЛ у справі “Харченко проти України” від 10.02. 2011 року2).

Тяжкість обвинувачення не може слугувати єдиним обґрунтуванням застосування тримання під вартою, тому судам, окрім кваліфікації, слід визначати ризики (ст. 177 КПК), інакше судові рішення щодо застосування, продовження тримання під вартою не відповідають вимогам практики ЄСПЛ і нормам КПК.

Необхідно зазначити про відповідні правові позиції ЄСПЛ щодо мотивування судових рішень. Зокрема у п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов’язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на  яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов’язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи (див. п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Гарсія Руіс проти Іспанії»).

Відповідно до ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у ч. 2 ст. 183 КПК та розширеному тлумаченню не підлягає.

Апеляційний суд Одеської області прийняв до увагу пояснення адвоката Мацко В.В.. Більш того, суд апеляційної інстанції зазначив наступне: «Слідчий суддя районного суду, визначивши заставу у розмірі 300 (трьохсот) розмірів мінімальної заробітної плати, не навів в своїй ухвалі жодної підстави, яку він вважає виключною, та яка давала можливість слідчому судді вийти за межі вимог п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України та визначити такий розмір застави.

При цьому слідчий суддя знехтував вимогами ч. 4 ст. 182 КПК України відповідно до яких, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

В матеріалах справи відсутні жодні докази того, що існують обставини, які є виключними підставами для визначення слідчим суддею застави саме в розмірі 413400 грн.»

Таким чином, в клопотанні слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або з визначеним розміром застави, необхідно доводити обґрунтованість кожного доводу.

Далі, наводиться текст судового рішення:

Номер провадження: 11-сс/785/806/16

Номер справи місцевого суду: 522/10062/16-к

Головуючий у першій інстанції Цільмак

Доповідач Прібилов В.М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді: Прібилова В.М.,

суддів: Толкаченко О.О. та Котелевського Р.І.,

за участю

секретаря: Ярахмедова Є.О.,

прокурора: Кузьмичова В.Г.,

захисників: адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

розглянувши апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3, діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса від 03 червня 2016 року, у рамках кримінального провадження за N 4201616000000063 внесеному до ЄРДР 08.02.2016 року за ознаками ч. 3 ст. 368 КК України, якою застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5,-

встановив

Оскарженою ухвалою було задоволено клопотання слідчого ОВС другого слідчого відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6, погоджене з прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури ОСОБА_7 у кримінальному провадженні N 4201616000000063 від 08.02.2016 року про обрання відносно підозрюваного:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2, працюючого на посаді інспектора поліції Котовського ВП ГУНП в Одеській області, який мешкає за адресою: Одеська область, м. Котовськ, провул. Будівельний, буд. 78, раніше не судимого,

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто з 20 години 56 хвилин 01.06.2016 року по 20 годину 56 хвилин 30.07.2016 року з визначенням розміру застави у вигляді 300 (трьохсот) розмірів мінімальної заробітної плати, а саме 413400 (чотириста тринадцять тисяч чотириста) гривень.

Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину при наступних обставинах:

01.06.2016 року о 20 годині 50 хвилин, у приміщенні кафе “Сказка Востока”, розташованому за адресою: Одеська область, м. Котовськ (Подольск), проспект Котовського, буд. 13-а, ОСОБА_4, за попередньою змовою з ОСОБА_8, отримав від Аль-Хавамлі ОСОБА_9 в якості неправомірної вигоди грошову суму у розмірі 3000 (три тисячі) гривень за не вжиття заходів щодо перешкоджання законній підприємницькій діяльності останнього та не притягнення його до адміністративної відповідальності. Після отримання неправомірної вигоди ОСОБА_4 затримано на місці скоєння злочину та в ході огляду місця події 01.06.2016 року у нього виявлені та вилучені грошові кошти в розмірі 3000 (три тисячі) гривень, якіАль-Хавамлі ОСОБА_9 передав йому в якості неправомірної вигоди.

При прийнятті рішення про обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя прийняв до уваги те, що він обґрунтовано підозрюється у скоєнні інкримінованого йому правопорушення, а також послався на існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: те, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків.

Також слідчий суддя врахував тяжкість злочину, у якому він підозрюється і який відноситься до категорії тяжкого злочину, встановлені під час розгляду клопотання слідчого дані про особу підозрюваного та з урахуванням усіх встановлених обставин прийшов до висновку про те, що більш м’який запобіжний захід, ніж тримання підозрюваного під вартою не зможе забезпечити належну поведінку підозрюваного.

Разом з тим, слідчий суддя врахував обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, вік та стан його здоров’я, а також ту обставину, що підозрюваний має міцні соціальні зв’язки.

Крім того приймаючи зазначене рішення, слідчий суддя, посилаючись на вимоги ч. 5 ст. 182 КПК України, враховуючи на його думку виключність обставин для призначення застави, вважав за необхідним визначити розмір застави у розмірі трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, в інтересах підозрюваного його захисником – адвокатом ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді була подана апеляційна скарга, в якій він вказав, що не погоджується з висновками слідчого судді, оскільки дані щодо вимагання неправомірної вигоди спростовуються показами Аль-Хавамлі ОСОБА_9, який надав цю неправомірну вигоду, а пред’явлена підозра не містить конкретизації вчинення ОСОБА_4 відповідних дій.

При цьому захисник послався на невідповідність клопотання вимогам кримінального процесуального закону та вказав, що долучені до клопотання матеріали не містять доказів що вилучені у ОСОБА_5 грошові кошти мають відношення до вчиненого кримінального правопорушення, а надані матеріали НСРД не можуть визнані належним та допустимим доказом, оскільки надані суду не в оригіналі, що ставить під сумнів обґрунтованість підозри.

Також захисник зазначає, що під час винесення ухвали слідчий суддя не врахував відсутність доказів на підтвердження існування ризиків, які зазначив в оскаржуваній ухвалі та на які посилався слідчий в своєму клопотанні та не прийняв до уваги дані про особу підозрюваного, який має міцні соціальні зв’язки, батьків пенсійного віку, місце роботи та проживання, позитивно характеризується, проживає у цивільному шлюбі та його цивільна дружина є вагітною.

При цьому, захисник підозрюваного в своїй апеляційній скарзі вказав, що визначаючи розмір застави, районний суд не навів жодного доводу обґрунтування прийнятого у цій частині рішення.

Просить змінити ухвалу, обрати підозрюваному ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави, у передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України межах.

В судовому засіданні апеляційного суду, захисники підозрюваного, які приймали участь при розгляді апеляційної скарги – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частково підтримали апеляційну скаргу та просили обрати підозрюваному ОСОБА_4 інший запобіжний захід, не пов’язаний з позбавленням волі.

Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисників підозрюваного, які частково підтримали апеляційну скаргу і просили обрати підозрюваному більш м’який запобіжний захід; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу слідчого судді; вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді скасуванню, виходячи з наступного:

Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, визначені змістом ст. ст. 177, 178, 183 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали встановлено, що вирішуючи питання щодо обрання відносно ОСОБА_4 найбільш суворого запобіжного заходу – тримання під вартою, слідчий суддя загалом дотримався вказаних вимог закону.

Так, прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю в матеріалах провадження обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, за яке законом передбачене максимальне покарання у виді позбавлення волі строком до десяти років; його можливість переховування від органів досудового розслідування або суду; незаконного впливу на свідків.

Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про обґрунтованість підозри, оскільки вона ґрунтується на отриманих органом досудового слідства доказах, які наявні у матеріалах та долучені до клопотання.

Доводи про неналежність та недопустимість цих доказів з посиланням на надання їх копій, на думку апеляційного суду є необгрунтованим, оскільки надані прокурором копії завірені прокурором належним чином.

Перевіряючи доводи клопотання слідчого та викладені в оскарженій ухвалі твердження щодо наявності вищезазначених оскаржуваній ухвалі ризиків, колегія суддів прийшла до висновку про їх існування.

Так, на існування цих ризиків вказує те, що підозрюваний є особою, яка володіє певними знаннями та навиками роботи правоохоронних органів і обізнаний про їх форми та методи роботи, в тому числі і про тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини та наданими прокурором матеріалами про наявність певних взаємовідносин між підозрюваним та заявником, який є свідком у даному кримінальному провадженні, та перебування їх на час інкримінованих подій у доброзичливих стосунках, що вказує на можливість впливу підозрюваного на цього свідка.

Приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд, керуючись вимогами ст. 2 КПК України, які регламентують завдання кримінального судочинства, враховує всі обставини, з якими закон пов’язує можливість застосування такого запобіжного заходу та приходить до висновку про законність постановленого у цій частині рішення, в зв’язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти існуючим ризикам на даній стадії досудового розслідування.

При цьому апеляційний суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Що стосується доводів захисника підозрюваного щодо безпідставності визначення слідчим суддею розміру застави, то вони на думку апеляційного суду є слушними та заслуговують на увагу з наступних підстав.

Задовольнивши клопотання слідчого та застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також визначивши вказаний в ухвалі розмір застави, слідчий суддя не врахував вимоги ч. 5 ст. 182 КПК України, з огляду на наступне.

ОСОБА_4 підозрюється в скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України є тяжким.

Пункт 2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчинені тяжкого злочину визначається від 20 до 80 розмірів мінімальної заробітної плати. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчинені тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

В той же час, слідчий суддя районного суду, визначивши заставу у розмірі 300 (трьохсот) розмірів мінімальної заробітної плати, не навів в своїй ухвалі жодної підстави, яку він вважає виключною, та яка давала можливість слідчому судді вийти за межі вимог п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України та визначити такий розмір застави.

При цьому слідчий суддя знехтував вимогами ч. 4 ст. 182 КПК України відповідно до яких, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

В матеріалах справи відсутні жодні докази того, що існують обставини, які є виключними підставами для визначення слідчим суддею застави саме в розмірі 413400 грн.

Прокурор в апеляційному суді пояснив, що відносно підозрюваного ОСОБА_8, який є безпосереднім керівником ОСОБА_4 і який як видно з клопотання та долучених до нього матеріалів фактично є ініціатором вчиненого правопорушення, було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено заставу у розмірі 80 мінімальних розмірів заробітної плати, яка на даний час ним внесена, що свідчить про застосування відносно цього підозрюваного альтернативного запобіжного заходу.

Разом з тим, будь яких даних про отримання підозрюваним ОСОБА_4 відповідних доходів, які вказують на можливість внесення ним визначеного слідчим суддею розміру застави, матеріали справи не містять і такі дані не надані прокурором апеляційному суду.

З наданих стороною захисту документів, які характеризують особу підозрюваного видно, що підозрюваний одружений, має на утриманні малолітню дитину, сукупний дохід його сім’ї за рік приблизно складає біля 70000 грн., що на думку апеляційного суду свідчить про задовільний матеріальний стан підозрюваного, однак вказує на неможливість внесення ним застави у визначеному слідчим суддею розміру.

З огляду на зазначені вище обставини, ухвала слідчого судді у цій частині не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нової ухвали.

Скасовуючи ухвалу слідчого судді та ухвалюючи нове рішення за результатами розгляду клопотання слідчого, при визначенні розміру застави, апеляційний суд керується вимогами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України та положеннями Закону “Про державний бюджет України на 2016 рік”.

Так, апеляційний суд вважає, що розмір застави повинен відповідати тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого на даному етапі досудового розслідування підозрюється ОСОБА_4 та його майнового і сімейного стану.

Будь-якої іншої інформації щодо майнового стану підозрюваного, який надає можливість встановлення застави, який визначений в оскаржуваній ухвалі слідчого судді, окрім вищевказаних даних про його особу, прокурор апеляційному суду не надав, та запевнив апеляційний суд про відсутність в матеріалах провадження таких даних.

Вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір заставиповинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, та з урахуванням наданих стороною захисту матеріалів щодо майнового стану підозрюваного, апеляційний суд вважає, що у даному випадку необхідно визначити розмір застави, який визначений п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, тобто 87000 (вісімдесят сім тисяч) гривень.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 181, 184, 194, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд Одеської області,-

постановив

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 03 червня 2016 року, якою відносно підозрюваного ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 20.56 годин 30.07.2016 року з визначенням застави, як запобіжного заходу 300 (трьохсот) розмірів мінімальної заробітної плати, тобто у сумі 413400 (чотириста тринадцять тисяч чотириста) гривень – скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого ОВС другого слідчого відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6, погоджене з прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури ОСОБА_7 про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави – задовольнити частково.

Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі УДДВП в Одеській області строком до 20.56 години 30.07.2016 року.

Визначити підозрюваному ОСОБА_10 розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених КПК України, у розмірі 87000 (вісімдесят сім тисяч) гривень.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум (Отримувач: Апеляційний суд Одеської області; Код ЄДРПОУ 02892913; Розрахунковий рахунок 37311091005572; МФО 820172; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2016 року; Заставна сума за ОСОБА_10; Судді Прібилов В.М., Толкаченко О.О., Котелевський Р.І.).

Підозрюваний звільняється з під варти після внесення застави.

У разі внесення застави зобов’язати підозрюваного після звільнення з під варти прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду протягом дії запобіжного заходу у вигляді застави.

Покласти на підозрюваного обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати до слідчого з встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, або інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну.

Роз’яснити підозрюваному наслідки невиконання указаних обов’язків, а саме: у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з’явиться до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов’язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави, слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області:

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58362320

Як зазначав один видатний захисник в Україні, що обвинувачувати може хто завгодно, а захистити може лише адвокат…..

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *